#ProPodo продовжує цикл матеріалів, у яких спеціалісти з різних міст і країн діляться історіями про власні помилки та уроки, які вони з них винесли. Мета нашого циклу проста: ми хочемо показати новачкам, що помиляються всі. І це нормально! Наші герої готові підказати, де чекають помилки і як їх можна уникнути.
Як помилялися майстри у дев’яностих? Коли впевненість у собі може завадити в роботі? Як мода і одяг майстра впливають на його здоров’я? Світлана Мазурова (Москва) розповідає про свій непростий шлях у професії — від майстра манікюру в салоні до спеціаліста медичного центру — і про уроки, які вона засвоїла.
Вирішила й я поділитися своїм багаторічним досвідом роботи: все-таки працюю з кінця дев’яностих, багато чого встигла побачити. Зараз прийнято казати: «працюю в подології». Але у мене, як і в багатьох, все починалося з манікюру та естетики, поступово переходячи в педикюр. Сьогодні я визначаю свою роботу як суцільний подопедикюр, вкладаючи у це просте слово глибокі знання у сфері анатомії, ортопедії, мікробіології, психології, психосоматики. Одним словом — медицини.
Сьогодні навчальних центрів значно більше, ніж десять-двадцять років тому. У двотисячних навіть інтернетом користувався не кожен. Інформації було мінімум, на професійні журнали оформлювали передплату і чекали свіжого номера цілий місяць. Сьогодні багато хто дивується, коли бачить журнали: все частіше віддають перевагу якісним книжкам на професійну тематику. І це тішить.
Проводилися й виставки: Гостиний двір, Центральний виставковий зал на Охотному ряду. Скільки спогадів, знайомств із колегами з різних куточків країни та ближнього зарубіжжя! На виставки з’їжджалися найамбітніші та найзахопленіші фахівці, майстри, керівники салонів, директори, підприємці.
У нульових про нинішнє різноманіття інструментів можна було лише мріяти. Обладнання було дуже мало, і воно коштувало надзвичайно дорого. Не кожен спеціаліст міг дозволити собі інструменти преміумкласу.
Головною метою салонів було подарувати клієнту повний релакс. А це означало надати максимум послуг: манікюр, педикюр, покриття лаком, скраб, парафін. І все це — в одному кабінеті. Майстри працювали в чотири руки, а іноді й у шість, коли приєднувався косметолог. Так я працювала багато років.
Майстерність з роками зростала: колеги розвивалися й мотивували рости інших, клієнти ставали все вимогливішими. Так з’явилася повага до колег, уміння працювати в колективі. Клієнти ж допомогли розвинути не лише акуратність і тактовність, а й здатність працювати в екстремальних умовах. Моя швидкість та якість роботи забезпечували мені запис на три місяці наперед.
Сьогодні я готова розповісти про свої помилки — сподіваюся, мій досвід для когось стане прикладом, а комусь допоможе не допустити того, про що потім доведеться шкодувати.
Помилки з інструментом
Якось на педикюр прийшов клієнт із врослим нігтем. Запалення не було, але він сказав: «Вже трохи болить». І досі пам’ятаю ім’я того клієнта — Олег Жуков. І як забути, якщо я своєю роботою довела людину до хірурга? Спеціальних інструментів у мене тоді не було, а звичайними я не змогла прибрати куточок нігтя, через що й викликала запалення. Про наслідки дізналася від керівництва. Я не просто не спала ніч — я майже захворіла від переживань: як я, така уважна й успішна, могла довести клієнта до хірурга?
Цей випадок став для мене найсерйознішим уроком. Я зрозуміла, що загордилася, взяла на себе відповідальність, не маючи знань та досвіду роботи з такими проблемами. Після цього почалося моє навчання ортоніксії. Я використала всі можливості на той момент: навчалася у Дітера Баумана, потім у Родіона Єровенкова. Всіх викладачів перераховувати не буду.
Моя робота відбувалася в Сибіру, де я тоді жила. Але настав момент переїхати до Москви. На той час я вже була спеціалістом, підкованим у всіх видах складних робіт, і мала величезну практику.
Увесь цей час моїм «двигуном» був і залишається мій тато. Кожного разу, коли я їхала на навчання до Москви, Санкт-Петербурга, Новосибірська, тато завжди питав:
— В кого ти в нас така дурна? Все їздиш, вчишся і не можеш запам’ятати? Десять пальців і десять нігтів — що там можна стільки часу вчити?
Стараючись довести татові, що мої навчання корисні й важливі, я добивалася визнання і почала брати участь у конкурсі з АП. І коли у 2012 році переїхала до Москви, тато нарешті визнав, що мої вкладення в освіту були не марними.
Йому, сільській людині, важко було пояснити, що люди в місті носять красиве й модне взуття, яке потім призводить до проблем зі стопами. У селі є лише два види взуття — валянки й калоші. Ще є святкова пара, зазвичай літня. І капці «на вихід» — у магазин чи лікарню.
Помилки в спілкуванні
Я допускала помилки у спілкуванні з клієнтами. Коли люди приходили зі скаргами, я не була достатньо переконливою і наполегливою, щоб донести, у чому причина болю. Зараз я жорстко вимагаю виконувати мої рекомендації, наполягаю на зміні взуття, переконую пройти консультацію в ортопеда, флеболога, дерматолога. Тепер я можу максимально чітко донести клієнту факт: рішення його проблеми існує, але воно в першу чергу залежить від нього та його старання. А я лише допомагаю на цьому шляху.
Помилки в одязі
Всі мої помилки сталися у дев’яностих. І ця — не виняток. Як і інші співробітники, я намагалася слідувати моді та трендам. Тоді перукарі, косметологи, «нігтьовики» — усі поголовно носили джинси. Так, у нас були стильні формені футболки — чорні з білими написами. Але вимоги до зовнішнього вигляду майстрів-естетиків стосувалися лише охайності рук (працювали без рукавичок) і чистоти волосся. Тому я, як і більшість, носила вузькі джинси з низькою талією. І цим спровокувала у себе варикоз.
На моїй нинішній роботі діє досить суворий дрескод: усі співробітники носять медичну форму. Компанія видає просторий костюм і халат раз на рік.
Це, мабуть, найважливіші помилки, які я хотіла б виправити, але, на жаль, час минув. І я зробила висновок: не можна зупинятися на досягнутому, потрібно пам’ятати про свої помилки, щоб не загордитися. Варто постійно навчатися й розвиватися, спілкуватися з колегами, допомагати людям добрим словом і ділом.
Зараз набагато більше можливостей добре заробляти, відкривати власні кабінети, залучати іноземних партнерів. Моє побажання новачкам у професії: будьте турботливими, чуйними, уважними. Особливо до літніх людей, співчувайте.
Доброта врятує світ!
